Фото: Ірина СИТНІК

Війна. На війні інші враження, інші думки, інше бачення, інші відчуття. Захисник Юрій Смола, начальник зв’язку батальйону, ділиться своїми думками про війну, життя та важливість зв’язку в сучасній війні.

Юрій Смола родом з Дніпра, здобувши освіту інженера-робототехніка на ФізТеху ДНУ, працював на машинобудівному заводі інженером-конструктором, а згодом начальником патентного відділу ДніпроМаша, а після того, як цей завод, як і інші оборонні заводи, зупинився через ряд випадкових подій, випала нагода спробувати себе в новій професії. Відтоді Юрій розпочав свою діяльність у сфері журналістики, з 2013 року був редактором сайту дніпропетровської газети «Лица».

Після того, як завод розпався, постійної роботи в мене не було, чим тільки не займався, аж поки товариш підказав, що на роботу шукають редактора сайту, я подумав «а чому б і ні?» та вирішив спробувати себе в новій справі. Два з половиною роки я занурювався в журналістику, нова справа мені сподобалась: багато нових облич та різних поїздок, та ще й наочно бачив результати своєї роботи та був ними задоволений.

«Але було одне «але». Я дивився на хлопців, що воювали, і розумів, що лише документую Історію, а мені хотілося ще й бути її учасником та брати активну участь у війні. Одна справа фіксувати події та історію, а інша – її творити, це зовсім інші враження.

Війна – це як спорт. Можна дивитися, а можна брати участь

У жовтні 2015 року я звільнився з редакції та по дорозі додому зателефонував знайомому з добровольчого батальйону «Сармат». Кажу: «пам’ятаєш як ти пропонував до вас? То я вже згоден!». Наступного дня отримав форму та все спорядження і вже через день поїхав на Водяне під Авдіївку.

Уперше наслідки війни на власні очі я побачив ще у Станиці Луганській у травні 2015, але то була короткочасна поїздка як журналіста та волонтера до колеги з батальйону Кульчицького, але «туризм – це не еміграція», і у Водяному все було значно цікавіше.

Я потрапив у Водяне, на той час там мешкало буквально кілька людей, навкруги все не так зруйноване, як покинуте, тоді я почувався, як у кінофільмі «Ходячі мерці»: апокаліпсис, навколо пустка, людей немає, будівлі порожні, десь поряд постійно йде бій, звуки стрілкотні до артилерії чути цілодобово, це була інша реальність. Це було буквально, як у кіно.

Ми були «дикими» добровольцями, дух Махна та Бандери живе в цій землі, але духу було мало, бо зброї в нас не вистачало. Щось у когось було своє («мисливське»), щось було трофейне, щось дали суміжні підрозділи ЗСУ. Був час, коли доводилося знімати розтяжки заради гранат або вимінювати у військових на продукти. Нам було однаково звідки, головне, щоб було. З часом ситуація стабілізувалася, з’явилися «свої», тобто, постійні волонтери, домовилися із сусідніми командирам про постачання.

Автор: Ірина СИТНІК

Десь пів року ми перебували на тому напрямку, а в березні 2016 року нас замінили регулярні війська, і ми повернулися по домам, спочатку я думав, що тимчасово, дістав із рюкзака зимові речі, замінив їх на літні, вирішив повернутися до журналістики. Започаткував своє видання «Україна: погляд із середини», але все одно розумів, що «це була не війна, а розминка», росія нікуди не ділася, літо пройшло швидко, а ближче до весни зрозумів, що час добробатів пройшов, а в ЗСУ йти не хотілося, бо ще не забув своєї строкової служби. Пішов працювати в комунальне підприємство Дніпровської міської ради «Патріот», був начальником відділу національно-патріотичного виховання, навчав учителів навчальної військової підготовки дійсно корисним речам – тактичній медицині, безпечному поводженню зі зброєю тощо. Ну а щоб не тільки вчити, але й учитися самим, я з друзями, такими самими добровольцями з нашого та дружніх добробатів, пішли вчитися на військову кафедру, хоч грошей зайвих і не було, але ми розуміли, що все ще попереду, а роки летять, і треба воювати хоча б офіцерами.

У лютому 2020 року ми закінчили військову кафедру, отримали офіцерські звання та вирішили йти на контракт резервіста в територіальну оборону. Пам’ятаю, як ми своєю компанією прийшли записуватися 6 лютого 2021 року в мій день народження до командира бригади.

У квітні 2021 року комунальне підприємство було ліквідовано, мабуть, мер Дніпра вирішив, що війна вже – тема неактуальна, ми з’їздили кілька разів на збори, і я пройшов медкомісію та вирішив іти в ТрО вже кадровим військовослужбовцем, але не встиг – 24 лютого 2022 року з уже зібраним рюкзаком, броніком та всім іншим я поїхав на місце формування батальйону та став начальником зв’язку.

Завдання військових зв’язківців – це забезпечення надійного та прихованого зв’язку з верхнім штабом, між підрозділами та суміжними організмами. Проблем при цьому багато. Сучасна війна потребує ознайомлення з новітніми технологіями, і навчати чого мають починати зі школи.
За радянських часів і амуніція, і зброя, і навчання, і підручники – все було інше. Дітей і досі навчають за старою програмою. Але зараз війна ракет, артилерії та дронів, а дітям на уроках розповідають, як треба ходити строєм чи змушують читати підручники, написані за досвідом 2-ї Світової. Чомусь суспільство та школа намагаються змусити дітей сидіти з підручниками та читати паперові книжки, бо «гаджети заважають дітям навчатися та спілкуватися з людьми». З гаджетів зробили щось погане, але сучасні діти саме завдяки гаджетам дізнаються набагато більше, аніж їх батьки дізналися з підручників, спілкуються на порядок або й два з більшою кількістю людей, ніж їх батьки ще 20 років тому. Сучасний Світ зовсім інший, ніж був, та і яким він буде ще через 5-10 років. Замість того, щоб тягнути дітей у наше минуле, потрібно надавати їм можливість навчитися жити в майбутньому. Навіть найсучасніші технології вже дуже скоро стануть вчорашнім днем. Технічно грамотні фахівці ціняться в рази більше, ніж поети та футболісти, але держава витрачає в сотні разів більше коштів на розвиток спорту, танців, музики та співів. Це якась абсолютно абсурдна ситуація, коли державі потрібні «ботаніки», а фінансує вона «футболістів». Чому так відбувається, я не знаю, може, від дурості, а може, свідомо.
З 2014 року техніка та способи передачі зв’язку дуже змінилися. Сучасна війна, без перебільшення, тримається в тому числі й на зв’язку, забезпечувати його дозволяють сучасні засоби, наприклад: цифрові рації, супутникові станції, цифрові телефони тощо. Але все це не працює без фахівців, які розуміються на сучасних технологіях.

З початку повномасштабного вторгнення стало абсолютно зрозуміло, що дуже бракує людей, які розуміються на сучасній техніці, у тому числі комп’ютерній та на цифровому зв’язку. До речі, однією з причин чому кацапи не змогли взяти Київ – це відсутність зв’язку, а без зв’язку з верхнім штабом та суміжними підрозділами військові, незважаючи на наявність будь-якої потужної зброї, це просто некерований натовп.

Перший час і у нас зв’язківців дуже не вистачало, нам доводилося вчитися самим і вчити інших з нуля. Та й зараз такі фахівці цінуються не менше, а практично щомісяця з’являється щось нове, і всім доводиться вчитися та орієнтуватися. Думаю, що кожен може стати зв’язківцем, для цього необхідно мати бажання та час.

Автор: Ірина СИТНІК

А ще наші військові тримаються, у тому числі й на волонтерах. Часто потрібні засоби зв’язку, без яких захисникам важко на фронті. На своїй сторінці в соціальних мережах Юрій звернувся до друзів із таким проханням:

У В А Г А !!!
Цей ретранслятор потрібен не мені, не нашим зв’язківцям і навіть не солдатам мого батальйону, це саме ВАМ потрібно, щоб такий ретранслятор був у нашого батальйону, у першу чергу, ВАМ та ВАШИМ рідним та друзям. Звісно, якщо ВИ бажаєте собі та їм добра.
Обирайте, вибір є, або ми й далі воюємо, як можемо, або воюємо краще.

Сьогодні наші військові тримаються в тому числі й на допомозі волонтерів. Часто потрібні засоби зв’язку, без яких захисникам важко на фронті. На своїй сторінці в соціальних мережах Юрій звернувся до друзів з таким проханням: «Друзі, для моєї військової частини А7221, потрібен ретранслятор Motorola SLR5500 на діапазон VHF, річ не дешева, але і не “космос”, усього 180 тисяч гривень. Будемо дуже вдячні за Вашу допомогу».

За цим посиланням – монобанка на яку можна переказати кошти та допомогти зв’язківцям завжди бути на зв’язку: Посилання на монобанк

petropavlivka.city