Про врємєна і нєрви

Тут многих, у зв'язку з великими травневими святами, почала мучать ностальгія, як мого дєдушку — ранкові гази.

Ну, людей віком моїх батьків, а вони народилися в акурат після війни, мені і дорікнути нема чим: голодне дитинство, батьків або нема, або післявоєнна шиза накрила.

Кароч виросли дєткі, будуючи світлий, матьєго, комунізм з чєловечєским, не обєзображеним інтєлєктом, лицем. Це вже потім воно перетворилося на жопу.

Справжнім пройобаним поколінням я вважаю молодь свободних і патлатих 80-х, плавно переходящі в уйобіщні, торгаше-бандитсько-виживальницькі 90-ті. Це люди, яким пощастило жерти солодке морозиво в паперовому стаканчику, а потім його відібрали і дали смоктати соєві цукерки зі словами: Ну, шо, волі хотіли? Джинсів- мальвін? Пепсі? Стань в чергу, тут хлібину одну в руки дають!

І вони виживали. І вижили.

І це вони зара сідають за кермо напідпитку, бо поліція, як і менти-підараси. Це вони намагаються дати хабаря лікарю, шоб потім облити брудом всіх медиків. Це вони відкосили від війни, розповідаючи, як вони фарбували траву в армії. Це вони, коли виправляєш «в Україні», цокають язиком — какаяразніца. Це вони досі не можуть вивчити назв нових вулиць і сумують за пам'ятником леніна, бо тусілі там у юності.

Вони викідиші 90-х: подивіться, якого віку у нас депутати, мери, більшість Верховної ради — недобиті комсоргі і челнокі. Вони і до країни так ставляться — я зара її поімєю, бо завтра її поїмєєт хтось з дніпровських... .

Може й ні. Може все не так. Але мені є з чим порівняти. Я працюю з молоддю, яка народилась після 90-х. І можливо мені взагалі пощастило, і їхні батьки не розповідають про ті страшні врємєна, бо соромно.

Leya Volodymirivna

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *