Про Простоту
Хто є той, хто знає вже Достатньо, щоб Зневажити Простоту, але ще не Достатньо, щоб Побачити в ній Істину?
Це той, хто застряг на Півдорозі до Мудрості.
Це — Розумник, але не Мудрець. Людина, яка вже пройшла через певний Шлях Знання, щоб зневажати Початкове, Просте, Наївне — але ще не подолала Гору Его і не дійшла до Вершини, де Розум відкриває Істину в Простоті, Природності й Стислій Глибині.
Можна сказати, що це Стан Інтелектуальної Пихи — коли Розум сприймає Складність як Ознаку Глибини, а Простоту — як Невігластво, ще не розуміючи, що Справжня Глибина часто ховається саме в Простому.
Це Той, хто:
- зневажливо сміється з Казки, бо шукає Формулу;
- знецінює Мовчання, бо ще надто любить Звуки Власного Голосу;
- вважає Кота лише Твариною, бо не готовий побачити в Ньому Всесвіт.
І як писав Лао-Цзи:
- Велика Істина здається Безглуздою.
- Велика Простота здається Недолугою.
- Велика Мудрість здається Дурістю.
Отже, ця Людина — ще в Дорозі. І це не погано. Просто треба йти далі…
